Вишиті рушники вона вивозила з окупації, ховаючи їх серед речей, ніби звичайну білизну. Для Тетяни Столковської це було більше, ніж майно, – це була пам’ять про дім, який довелося залишити, і внутрішня опора, що допомогла пережити найтемніші місяці війни.
Тетяна Столковська – вчителька з Херсонщини. Після початку повномасштабного вторгнення разом із родиною вона була змушена покинути рідний край і переїхала до Білогір’я на Хмельниччині. Там жінка знайшла тимчасовий прихисток і справу, яка допомогла втриматися психологічно, – вишивку.
Свої роботи майстриня називає авторськими. У кожному орнаменті – спогади про степи Херсонщини, про людей і місця, які залишилися по той бік фронту. За словами Тетяни, потяг до вишивки був із дитинства – цим займалися її мама й тітки.
“Вишивати я хотіла давно. В мене цим займались мама та тітки. По закінченню інституту поїхала на Херсонщину, прожила там все життя. А в мене дві дочки народилися: коли одна пішла до школи, то мені захотілося вишити їм вишиванку”.
Перед повномасштабною війною Тетяна працювала з випускним класом. Для кожного учня вона вишила оберіг – маленьку подушечку з янголом та іменним вензелем. Завершити роботу вдалося саме тоді, коли в село зайшли російські військові.
“Я вже думала, що випускного не буде. Ми були в окупації і наражати дітей на небезпеку ніхто не хотів. Але діти хотіли його. Росіяни ще не жили в нас, але вони щодня проїжджали колонами через наше село. Все таки вирішили робити випускний, у підвалі школи. Зробили там гарну актову залу. Зазвичай, такі заходи у нас відбувалися на подвір’ї, аби бачили всі. Під час свята я зробила відео з учнями для згадки. Ніколи не забуду, як почав звучати гімн, ми всі плакали”.
Згодом у селі почали ширитися чутки, що окупанти можуть забирати дітей, якщо батьки відмовлятимуться від російської школи. Родини почали масово виїжджати. Тетяна з рідними вирушила через Василівку – шлях, який для багатьох розтягнувся на тижні.
“Вивезли рушники з окупації. Боялася, що можуть не пропустити. Склала так, щоб не було видно вишивки. Положила у прозорий пакет, щоб було видно, ніби то білизна. Тісно спакувала. З того пакета не висипали. Пакет висипали з сумки, а з пакета не висипали. І ніхто не бачив, що це рушники”.
У Білогір’ї Тетяна не лише відновила свою роботу, а й почала активно вивчати давні техніки української вишивки. За її словами, поштовхом став проєкт “Сорочка для захисника”, де майстрині працюють у різних стилях і техніках.
“Саме через проект “Сорочка для захисника” мені захотілося вивчити нову техніку, але так дівчата вишивають. Різними техніками, дуже гарно. Вони, напевне, десь вчилися, а я самоучка по книжках”.
У своїх роботах майстриня поєднує давні та сучасні символи. Серед них – зірка Алатир, свастика в традиційному християнському значенні, дерево життя, а також геометричні й рослинні орнаменти.
- колосся;
- волошки;
- соняшники;
- дуб;
- калина.
Кожну сорочку чи оберіг Тетяна вишиває в особливому стані.
“Коли я вишиваю сорочку чи оберіг, прошу всі сили зібрати енергію, щоб я могла “зашити” її в цю сорочку. Аби вона оберігала захисника. З поганими думками не шию, не дивлюся телевізор, бо там такі перипетії заплутані. Вони можуть “зашитися” в сорочку. Якщо я хвора – теж не вишиваю. Роблю це лише тоді, коли гарний настрій та з хорошими думками, щоб позитивна енергія “зашивалася в сорочку”, для оберегу захисника”.
Після перемоги Тетяна Столковська мріє повернутися додому, на Херсонщину. А поки продовжує творити, передаючи через вишивку пам’ять, силу та віру. Серед її планів – створити колекцію робіт із картою України.
Немає коментарів