У липні у Хмельницькому стартувала акція “Рушник надії” — масштабний проєкт спільного вишивання, який об’єднує родини зниклих безвісти, полонених військових, ветеранів і всіх, хто чекає й підтримує. Ідея рушника — не лише у створенні мистецького символу, а й у збереженні зв’язку, молитві та надії на повернення близьких.
Ініціативу в області координує керівниця громадської організації “Терниста дорога” Катерина Ткач. Вона розповіла, що отримала запрошення приєднатися до акції від ГО “Жінки Роду” та “Народжені вільними 2024”, які започаткували проєкт.
“Цей рушник — про всіх, хто живе в очікуванні. Це нитка, що зшиває наш біль і віру в одне ціле. Це не просто вишивка — це молитва руками”, — говорить Катерина.
До акції вона долучилася разом із мамою Раїсою. Вони вже понад два роки шукають свого брата і сина — Максима, який зник безвісти на Луганщині. Вишивають рушник у Центрі психологічної підтримки “СТАБ++” у Хмельницькому. Там він перебуває щосереди, а в інші дні його передають родинам додому. “Черга на вишивання” розписана вже на кілька тижнів уперед.
По периметру рушника планують вишити традиційний український орнамент. У центральній частині — розміщуватимуться емблеми військових частин, до яких належали зниклі безвісти чи полонені. Катерина з родиною вишиває емблему 19-го окремого стрілецького батальйону, де служив її брат. До неї долучаються інші родини, чиї рідні також належали до цього підрозділу.
“Кожен наш стібок — це свідчення того, що ми не здамося. Ми продовжуємо шукати. Віримо, що цей рушник стане дорогою додому для Максима й усіх, хто ще не повернувся”, — говорить жінка.
Долучитися до вишивання можуть усі охочі — не лише родичі зниклих чи полонених, а й самі ветерани, військові, волонтери. Не обов’язково мати досвід у вишивці — головне, як наголошує координаторка, вкладати у стібки любов, віру і вдячність.
“Це спосіб тримати ниточку зв’язку з нашими хлопцями, навіть коли все мовчить. Не бійтеся брати до рук голку й нитку. Тут важлива не майстерність, а щирість серця”, — закликає Катерина.
Акція триватиме до 15 вересня. А вже 1 жовтня рушник планують представити у Києві. Якщо буде можливість, його передадуть міжнародним організаціям — як знак, що за кожною ниткою стоїть не просто цифра чи ім’я, а справжнє життя.
“Хочу, щоб цей рушник говорив без слів: за кожною вишитою ниткою — батьки, діти, брати й сестри. Це не статистика. Це — наші люди”, — підсумовує Катерина Ткач.
Немає коментарів