На Хмельниччині передріздвяна вечеря була не просто трапезою, а складним обрядом із чіткою послідовністю дій, символів і заборон. Кожен рух у хаті мав значення, а кожна страва – свою місію на майбутній рік.
У переддень Різдва господарі починали з підготовки святкового столу. Під образами, на покуті, стелили чисте сіно, на яке ставили горщики з кутею та узваром. Зверху стіл притрушували соломою, по кутках клали часник як оберіг і лише після цього накривали скатертиною.
“Під образами на покуті стелили чисте сіно, а на нього ставили горщики з узваром і кутею, приказуючи: «Щоб кутя на покуть, а узвар на базар». На підлогу під столом теж клали сіно, куди ховали сокиру та інші залізні знаряддя, бо вірили, що вони захищають родину від злих сил”.
Уважалося, що всі предмети на святковому столі набувають особливої енергетики та можуть слугувати оберегами для здоров’я сім’ї.
На Святвечір готували дванадцять страв – за кількістю апостолів. До столу мали потрапити всі дозволені пісні продукти, які були в господарстві. Різноманіття наїдків символізувало майбутній добробут.
Щоб устигнути приготувати все вчасно, господиня вставала ще затемна. Вона розпалювала піч, кладучи до неї рівно дванадцять полін, аби здобути так званий “живий” вогонь.
“Навіть найбідніша сім’я намагалася зробити все можливе, щоб гідно зустріти Різдво. Для приготування вечері використовували всі наявні продукти, окрім заборонених у піст”.
Першими в піч ставили дві головні страви – кутю та узвар. Воду для них брали “досхідну” – набрану до сходу сонця.
“Кутя – це варена пшениця з медом. Пшениця символізує вічність, а мед – щастя Святих у небі. Її варили у спеціальному горщику, який не використовували для інших страв. Узвар готували із сушених яблук, груш і слив, на Хмельниччині його ще називали сушеницею”.
Перед початком вечері господиня виконувала обряд на добробут. Вона клала гроші в рукавицю, брала горщик з кутею та несла його на покуть, а діти в цей час імітували голоси свійських тварин.
“Діти «мекали», «мукали», «іржали», «квоктали» і «крякали», щоб худоба мала добрий приплід. Першу ложку куті кидали до стелі – для бджіл, щоб рої не тікали. Другу – для морозу, аби не шкодив посівам”.
На Хмельниччині вірили, що цього вечора до столу приходять душі померлих родичів. Для них після трапези залишали їжу, а посуд не мили. Усі ложки складали в горщик з кутею, щоб предки могли долучитися до вечері.
Окремі обрядові обов’язки мав і господар дому. Після вечері він збирав з кожної страви потроху та ніс частування худобі.
“Вірили, що в цей період Бог дає тваринам мову в подяку за те, що маленький Ісус спав у яслах. Тому худобу обов’язково пригощали, щоб вона «не скаржилася»”.
Завершувався Святвечір обміном гостинцями. Діти несли кутю, пироги чи рибу бабі-повитусі, хрещеним батькам і родичам, а у відповідь отримували частування зі святкового столу.
Такий обмін вважався знаком родинної єдності та взаємної щедрості, яка, за віруваннями, мала супроводжувати сім’ї протягом усього наступного року.
Немає коментарів