
17 листопада 2025 року виповнюється 135 років від дня народження Костя Місевича, видатного українського діяча, котрий став важливою постаттю у боротьбі за українську незалежність та культурну спадщину. Уроженець села Лезневе (тепер мікрорайон Хмельницького), він був активним учасником Української революції 1917-1921 років та Організації Українських Націоналістів. Костянтин Федорович Місевич також відомий як легендарний повстанський кобзар УПА.

Місевич, політичний та культурний діяч, просвітянин, був депутатом Української Центральної Ради від Проскурівського повіту та одним із засновників Української Громади та товариства «Просвіта» в 1917 році в Проскурові. Крім того, він обіймав посаду комісара Подільської залізниці в роки Української Центральної Ради, Української Держави та Директорії УНР.


Ставши учасником підпільної організації «Спілка Визволення України», він підтримував підготовку до Другого Зимового походу в 1921 році. Місевич також був учнем знаменитого кобзаря Антона Митяя, заснував школу кобзарського мистецтва, яка діяла на Холмщині, Волині та Галичині у 1920-х і 1930-х роках.
Із ініціативи Хмельницької міської ради на будівлі колишнього реального училища, де навчався Кость Місевич, було встановлено меморіальну дошку. В його честь в мікрорайоні Лезневе названо вулицю. У 2023 році за підтримки міської ради та музею історії Хмельницького був виданий ілюстрований альбом-біографія Костя Місевича «Мусив узятися за бандуру як за останню зброю».
Ранні Роки та Сімейні Трагедії
За офіційними даними, Костянтин Місевич народився 17 листопада 1890 року в селі Глезневе (тепер частина міста Хмельницького). Його батьком був адвокат Федір Гнатович Місевич, а матір’ю — Лукія Дмитрівна Кучер. Однак цікава деталь: у метричній книзі, що зберігається в архіві, вказано, що народження Місевича було зафіксовано 18 жовтня 1890 року.
Документи свідчать, що в сім’ї Місевичів виникла серйозна драма, коли в 1897 році, коли Костю виповнилося лише сім років, його сестра Софія народила незаконнонароджену дитину. Це привело до численних переживань у родині, зокрема, через її молоду вік.
Цікаво, що Місевич у своїх документах, заповнених для польських адміністративних органів після 1920 року, вказував дату свого народження саме як 17 листопада 1890 року.
Освіта та Професійна Діяльність
Місевич отримав освіту в церковно-парафіяльній школі в Лезневому, а згодом закінчив 6 класів Проскурівського реального училища. Після цього він почав працювати телеграфістом на залізниці. У 1917 році, після Лютневої революції, він активно включився в політичне життя, ставши одним із організаторів Української Громади в Проскурові та викладачем українознавчих дисциплін у залізничній школі.
Місевич також організував проскурівську «Просвіту» для залізничників і активно сприяв українізації Південно-Західної залізниці, освіти та церкви в Проскурівському повіті. Брав участь у Всеукраїнському селянському з’їзді у 1917 році в Києві та був обраний депутатом Української Центральної Ради.
Життя після Збруча
Після поразки під час Другого Зимового походу, Костянтин Місевич опинився в польських таборах для інтернованих. Вже в 1924 році він був звільнений і емігрував на Холмщину, де організував Спілку пасічників і майстерню для виготовлення бандур. Він також активно пропагував українську культуру, виступаючи на концертах і турне по Західному Поділлі, Волині, Галичині та в Польщі.

Останні Роки
Костянтин Місевич продовжував боротися за українську державність і культурну ідентичність до кінця свого життя. Під час польсько-українського конфлікту в 1943 році, коли Місевичі були змушені переховуватися, Костянтин був важко поранений і загинув, вчинивши самогубство, щоб уникнути катувань польськими жандармами.
Його поховали на кладовищі села Попівці, а через багато років, завдяки ентузіастам, місце його поховання було віднайдено, і на могилі встановлено пам’ятник. Його життя і діяльність залишають яскравий слід в історії української боротьби за свободу та незалежність.
Маргарита Боно, його дружина, пережила війни і важке життя емігранта, а після його смерті продовжувала жити в постійному страху, оскільки радянська влада переслідувала її як вдову українського націоналіста. Вона померла в 1951 році.





Немає коментарів