Старі підшивки газет часом відкривають несподівано актуальні теми. І хоча між подіями — десятиліття, деякі історії продовжують резонувати з нашим сьогоденням. Цього разу до уваги читачів — дві архівні публікації з газет Хмельниччини, датовані 1974 та 1995 роками.
Майстриня зі шкіри, що випередила свій час
Першу замітку «Від вересня до березня» у 1995 році опублікувала газета «Проскурів». У центрі уваги — художниця зі шкірою, знана не лише в Хмельницькому, а й далеко за його межами, Ніна Косарєва. П’ять виставок за пів року — саме так починається текст журналістки Світлани Кабачинської. І далі — розповідь про жінку, яка, не маючи зв’язків і ресурсів, змогла побудувати власну галерею-студію ще тоді, коли це було абсолютним новаторством.
У ті роки жінці-художниці доводилося подолати чимало бар’єрів. Косарєва зробила це з гідністю — в її активі понад 100 виставок, міжнародне визнання, а згодом і премія її імені. Уривок з публікації того часу говорить сам за себе:
«Уже те, що вироби жінки (і для жінки!) були представлені в столиці (в Українському домі – ред.) напередодні жіночого свята, багато значить»
А ще один характерний момент — ритуальне перерахування поважних гостей відкриття експозиції. Серед них — поет Борис Олійник, директорка Українського дому Лариса Хоролець, телевізійниця Людмила Лисенко та інші.
Ця традиція, до речі, збереглась і донині: у багатьох пресрелізах і сьогодні перше, на чому наголошують, — це перелік чиновників, що були «присутні». Суті події — менше. Зміни в підходах до культурного інформування ще в процесі.
«Говерляна-74»: коли гори були справою колективу
Друга замітка — «Говерла скорилася мужнім» — з’явилась у газеті «Радянське Поділля» у 1974 році. Це історія про похід на найвищу точку України, в якому взяли участь 138 подолян, а також ще понад 150 туристів з різних заводів. Подія отримала назву «Говерляна-74» і нагадувала більше спортивно-пропагандистське змагання, ніж звичайну мандрівку.
Серед команд – колективи Хмельницького радіотехнічного заводу, кабельного заводу в Кам’янці-Подільському, підприємства «Катіон» і заводу тракторних агрегатів. Все – в дусі колективного туризму з домішками ідеології. У статті зазначено:
«Багато подолян пройшли перший контрольний пункт, який знаходиться на висоті 1061 метр. Усі вони склали норматив ГПО з туризму»
Скорочення ГПО — це «Готовий до праці і оборони», радянський аналог сучасної програми фізпідготовки. Цікаво, що в Росії її відновили у 2014 році, й наразі вона діє досі. А от в Україні такий формат залишився хіба що в спогадах.
Вражає й опис самої мандрівки: за три дні туристи мали змогу відвідати Яремче, печери Довбуша, водоспад, музей партизанської слави, а також базу «Гуцульщина». І, звісно ж, здійснити підйом на Говерлу. Справжній марафон із культурним ухилом.
Дивовижно, як у кількох газетних колонках минулого можна побачити чітке відображення того, з чим ми стикаємось і сьогодні: виклики для жінок у культурі, колективізм у дозвіллі, ідеологічне навантаження на мистецтво і спорт. Але також – віру в себе, наполегливість і жагу до висоти. Буквально і метафорично.
Немає коментарів