У фондах історико-краєзнавчого музею Ізяславської громади зберігаються дві ханукальні менори, які розповідають про багатовікову єврейську традицію на Хмельниччині. Одна з них походить із середини ХІХ століття, інша – з початку ХХ-го, і кожна має власну історію.
Про ці унікальні експонати розповів директор музею Віктор Кучерук. За його словами, старіша менора виготовлена з порцеляни й призначалася для запалювання олії, тоді як пізніша, металева, уже розрахована на свічки.
“Саме запаленням свічок в ханукальній менорі з 14 по 22 грудня євреї всього світу відзначають одне з найвеселіших свят – Ханукія. Одна з менор не так давно подарована музею місцевою общиною, як просто символ їхніх традицій. Інша, з середини ХІХ століття, потрапила до нас з приватних рук, не єврейської громади. І власниця сказала, що свого часу вона була знайдена під час земляних робіт”.
Ханука, наголошує директор музею, є святом вогнів і символізує перемогу добра над злом. Ритуал запалювання має чіткий порядок: щодня додають по одній свічці, запалюючи їх від головної.
“Запалення кожен день. Головна свічка, а від неї запалюються інші”.
За словами Віктора Кучерука, історія свята пов’язана з подіями 1175 року, коли після звільнення Єрусалима для очищення храму знайшли лише один глечик ритуально чистої олії. За переказами, її вистачило не на один день, а на вісім.
Саме тому традиційною формою святкування було використання олійних світильників. Один із таких зразків і зберігається нині в музейних фондах.
“Якщо сьогоднішня Ханукія пов’язана із запалюванням свічок, то традиційним було запалювання вогню від світильників, в яких використовувалась саме олія. І в фондах нашого музею є ось така Ханукія. Вона орієнтовно десь середини ХІХ століття. Виробництво – європейське, ручний розпис, золотіння”.
Менори є не лише релігійними символами, а й свідченням багатої єврейської історії Ізяслава. До Другої світової війни в місті діяли від трьох до п’яти синагог. Найбільша з них датувалася початком ХVІІ століття.
“Цікавим є такий факт, що вона стояла над берегом річки Горинь. І для того, щоб масивна будівля не сповзала, знизу був збудований мур. І ми можемо сказати, що в нас є своя “Стіна плачу”, як в Єрусалимі”.
До Голокосту на Ізяславщині мешкало багато єврейських родин. Нині, за словами директора музею, в громаді залишилося близько десяти. Збережені ханукальні менори стали тихим нагадуванням про громаду, її віру та традиції, які пережили століття.
Немає коментарів