Європейський Союз опинився перед одним із найскладніших фінансово-політичних рішень за час повномасштабної війни Росії проти України. Уже 18–19 грудня на саміті в Брюсселі лідери ЄС спробують погодити механізм так званої репараційної позики – інструменту, який має забезпечити Україні стабільне фінансування у 2026–2027 роках.
Потреба є нагальною. За оцінкою Міжнародного валютного фонду, протягом наступних двох років Україні необхідно близько 135 мільярдів євро зовнішньої допомоги. Лише у 2026 році бюджетний дефіцит становитиме 71,7 мільярда євро, а перші кошти знадобляться вже з початку другого кварталу.
Від початку повномасштабного вторгнення Захід підтримував Україну прямою бюджетною та військовою допомогою. Проте тепер ситуація змінюється. У Сполучених Штатах дали зрозуміти, що нових масштабних фінансових вливань може не бути, і основний тягар відповідальності переходить до Європейського Союзу та інших країн G7.
Саме в цьому контексті у Брюсселі повернулися до ідеї репараційної позики, яку ще у вересні вперше публічно озвучила президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. На початку грудня вона представила її детальну концепцію: використати грошову вартість заморожених російських державних активів у ЄС як основу для довгострокової фінансової підтримки України.
Принципова позиція Єврокомісії полягає в тому, що йдеться не про конфіскацію. Замість цього планується випуск облігацій або інших фінансових інструментів, гарантованих державами-членами ЄС і, за бажанням, партнерами поза Союзом. Україна повертатиме кошти лише у разі, якщо Росія виплатить репарації – сценарій, який у Брюсселі вважають вкрай малоймовірним.
Однією з головних проблем тривалий час залишалося поновлення санкцій. Заморожені російські активи перебувають під обмеженнями лише за умови, що всі 27 країн ЄС кожні пів року одностайно продовжують фінансові санкції проти Москви. Це породжувало ризик блокування з боку окремих держав.
Вихід знайшли у застосуванні 122 статті Договору про ЄС, яка дозволяє ухвалювати економічні заходи у “дусі солідарності” кваліфікованою більшістю, а не одностайно. Юридичні служби ЄС вважають, що такий підхід дає змогу уникнути регулярного переухвалення санкцій, хоча визнають – це юридично незвіданий шлях із серйозними політичними наслідками та потенційними судовими позовами.
У фінансовому вимірі картина виглядає так. Близько 140 мільярдів євро російських державних активів зберігаються у бельгійській компанії Euroclear. Ще приблизно 25 мільярдів євро розміщені в банках інших країн ЄС. Загалом ідеться про 165 мільярдів євро.
Репараційна позика водночас є частиною ширшого пакета підтримки обсягом до 210 мільярдів євро. До нього входять і 45 мільярдів євро, необхідних для погашення кредиту G7, наданого Україні у 2024 році. Фактично ж ЄС планує забезпечити Україні 90 мільярдів євро у 2026–2027 роках – приблизно дві третини від потреб. Решту Брюссель сподівається залучити від Канади, Японії, Норвегії та Великої Британії.
Найсерйознішим бар’єром залишається позиція Бельгії, на території якої зосереджена основна маса активів. Прем’єр-міністр Барт де Вевер неодноразово заявляв про ризики – від фінансової та юридичної відповідальності до можливих кроків у відповідь з боку Росії. Саме через ці застереження ще в жовтні процес політичного схвалення позики був заблокований.
Переговори, що стартують 18 грудня, можуть тривати й після саміту. У Брюсселі вже говорять про можливість екстреної зустрічі у січні, якщо компромісу не знайдуть. Формально рішення може бути ухвалене кваліфікованою більшістю, але в такому разі Бельгія погрожує звернутися до суду ЄС.
Головний страх бельгійської сторони – російська помста. Йдеться як про потенційну конфіскацію активів, так і про судові позови проти Euroclear та держави. Тому Брюссель вимагає чітких фінансових гарантій від інших країн ЄС.
Бельгія наполягає, щоб ці гарантії:
- перевищували 140 мільярдів євро, розміщених у Euroclear;
- покривали можливі судові суперечки та фінансові втрати;
- були доступні протягом лічених днів у разі потреби.
У ЄС визнають, що частково виконати ці вимоги можливо. Більшість країн готові надати двосторонні гарантії пропорційно до валового національного доходу. Німеччина вже заявила про готовність покрити близько 25% резерву. Важливою вважається участь Франції та Італії.
Європейські столиці оцінюють потенціал таких гарантій у суму до 200 мільярдів євро, але лише на два роки – до запуску нового багаторічного бюджету ЄС у 2028 році. Паралельно Єврокомісія обіцяє створити механізм ліквідності, який дозволить урядам швидко залучати кредити для виконання гарантій, а також готує правові інструменти захисту від можливих контрзаходів Москви.
Альтернативи у Брюсселя теж є, але всі вони проблемні. Один із варіантів передбачає випуск спільного боргу ЄС під гарантії бюджету Союзу. Проте для цього потрібна одностайність, а Угорщина вже заявила, що не підтримає таке рішення. До того ж багато країн не хочуть збільшувати борг, який зрештою оплачуватимуть платники податків.
Ще один сценарій – пряме фінансування України окремими державами. Але в умовах слабкого економічного зростання і внутрішнього політичного тиску небагато урядів готові перекладати на своїх громадян витрати за війну, відповідальність за яку вони покладають на Росію.
Саме тому репараційна позика залишається для ЄС ключовим варіантом і водночас серйозним тестом на здатність діяти швидко, рішуче і солідарно.
Немає коментарів