У Хмельницькому обласному художньому музеї триває виставка картин ветерана Збройних сил України Володимира Симанишина з Тернополя. Після важкого поранення, яке призвело до ампутації кистей обох рук, чоловік почав малювати, хоча до війни ніколи цим не займався. Тепер мистецтво стало для нього способом висловити біль, знайти внутрішню силу та шлях до відновлення.
Про свій творчий шлях ветеран розповів журналістам Суспільного Хмельницький. За його словами, виставка — це не лише про нього особисто, а про всіх воїнів, які боронять Україну.
«Ці картини, ця виставка — це не тільки про мене. Це про кожного воїна, який зараз воює, про біль, який відчуває кожен захисник, кожна сім’я, кожен поранений, що нині перебуває в шпиталі», — каже Володимир Симанишин.
До повномасштабного вторгнення Володимир працював будівельником. Під час початку війни перебував у Польщі, але вирішив повернутися додому і приєднався до Збройних сил України. Брав участь у боях на Бахмутському та Луганському напрямках. Під час бойових дій біля Часового Яру отримав важке поранення рук, що призвело до ампутації.
Після поранення чоловік довго шукав сенс життя та нову мету.
«Втратив руки. А що далі? Чим я буду займатися? Постійно думав над цим і намагався знайти відповідь. Виставка — це одна з відповідей на ті питання, які виникали після поранення», — зізнається ветеран.
Як розповіла директорка обласного художнього музею Ольга Долінська, виставка проходить у межах проєкту «Від бою до полотна», започаткованого спільно з громадською організацією «Соціально-мистецький центр “ОГО”». В експозиції представлено 40 картин, створених Володимиром Симанишиним.
«Через мистецтво ми можемо значно більше, ніж здається. Воно підтримує, лікує, дає сили рухатися далі. Ця виставка — найяскравіше тому підтвердження», — зазначила Долінська.
Мати ветерана, пані Надія, згадує, як під час лікування у шпиталі волонтери запропонували синові долучитися до арт-терапії. Спочатку він категорично відмовлявся, адже не уявляв, як малювати без рук. Та завдяки наполегливості матері все ж спробував.
«Я просила: “Володя, давай підемо”. А він казав: “Ні, не можу”. Я розуміла — важко, бо рук нема. Але переконала. Волонтери прив’язали йому до передпліч гумку, вставили пензлик — і він почав малювати. Інші хлопці малювали фломастерами, а він — пензликом», — розповідає жінка.
Відвідувачка виставки Валентина, син якої воює сьомий рік поспіль, зізнається, що роботи ветерана справили на неї сильне враження.
«Як ця людина може малювати без рук? Це неймовірно. Але ми сильні, ми — українці. Наші хлопці обов’язково переможуть. Якщо люди без рук здатні творити таку красу — значить, ми непереможні», — поділилася вона.
Сьогодні Володимир Симанишин не лише малює, а й водить автомобіль, самостійно займається побутом, навчається на капелана та допомагає іншим ветеранам з інвалідністю знайти себе після війни.
Його приклад доводить: сила духу та любов до життя здатні перемогти будь-які обмеження.
Немає коментарів