6 червня в Україні відзначають День журналіста — професійне свято працівників медіа, яке традиційно слугує нагодою подякувати тим, хто щодня фіксує історію, висвітлює складні теми та стоїть на сторожі правди. Засноване ще у 1994 році, це свято з роками трансформувалося — як у формах вітання, так і в медійному висвітленні. Особливо помітні ці зміни на прикладі журналістської спільноти Хмельниччини.
Цьогоріч, уперше за тривалий час, обласна влада вирішила привітати журналістів заздалегідь — 5 червня. І це, як з’ясувалося, було далекоглядним рішенням. Уже 6 червня увагу працівників ЗМІ знову цілковито забрала війна: замість урочистостей — зведення про чергову масовану ракетно-дронову атаку, яка накрила українські міста. Свято, що мало б бути днем вдячності, знову перетворилося на робочий день у прямому сенсі.
Це, мабуть, єдиний день у році, коли журналістів ніхто не звинувачує у надмірній критичності чи “негативі”. Адже часто їхня робота — це розповідати про те, що болить. І навіть у мирні часи професія ця була невдячною. А під час війни — особливо. Репортажі з прифронтових зон, інтерв’ю з родинами загиблих, розслідування корупції — усе це щоденна реальність для українських журналістів.
Як вітали журналістів у минулі роки
Переглядаючи старі газетні підшивки в Хмельницькій обласній науковій бібліотеці, журналісти натрапили на два видання, що відзначали День журналіста у 2000-му та 2015-му роках.
2000 рік: стислі привітання і військовий комісар у редакції
У газеті “День за днем” від 8 червня 2000 року на передовиці було розміщено коротке повідомлення під заголовком “Привітали журналістів”. У ньому йшлося про візит до редакції представників місцевої влади, включно з депутатом та шепетівським військовим комісаром, які висловили вдячність за роботу журналістам. Хоча площа матеріалу була невеликою, символіка події не залишала сумнівів — журналістів тоді також поважали, хоч і без помпезності.
2015 рік: більше уваги, більше контексту війни
Газета “Подільські вісті” у 2015-му році приділила темі Дня журналіста значно більше місця. У публікації з промовистою назвою “День подяки журналістам” звучали вже зовсім інші акценти — на тлі гібридної російської агресії журналістів порівнювали з мостом між фронтом і тилом, з посередниками, які доносять голос воїнів до рідних.
“Ви є містком між двома життями: мирним і військовим”, — сказав тодішній голова ОДА Михайло Загородний.
“Журналісти були серед перших активістів Майдану, а тепер — на передовій інформаційного фронту”, — наголошував очільник облради Іван Гончар.
У тому ж році вручали і Премію імені Дмитра Прилюка. Серед лауреатів — Петро Маліш, завідувач відділу моралі й права “Подільських вістей”, за публіцистичні твори на тему Великого терору. Авторка публікації, Л. Гнатишко, називала ці тексти “творчістю колосальної праці”.
Премії, постаті та спогади
Серед тих, кого згадували під час цьогорічного святкування — Валентина Байталюк, головна редакторка “Дунаєвецького вісника”, яка отримала премію Дмитра Прилюка за цикл публікацій про українських захисників. Також згадали заслуженого журналіста України Сергія Хмиза — багаторічного керівника газет “Радянське Поділля” та “Подільські вісті”, який зробив з обласного видання справжній інформаційний бренд з рекордними тиражами.
У 2024 році журналістика в Україні — це не лише ремесло, це місія. І навіть попри складнощі, навіть попри постійну боротьбу за правду — вона живе. Живе в новинах з фронту, в портретах полеглих героїв, у розслідуваннях зловживань, у щоденній хроніці незламної країни.
“Нехай уже зовсім скоро ваші всі сюжети, дописи, статті та будь-які матеріали будуть лише про мирне життя нашого народу, мирне життя України”, — побажав журналістам голова Хмельницької ОВА Сергій Тюрін.
Це побажання сьогодні поділяють усі, хто тримає в руках диктофон, мікрофон чи камеру. Бо головна мрія кожного журналіста — писати про життя, а не про смерть. Про надію, а не про біль. І День журналіста — це нагода згадати про це вголос.
Немає коментарів