У Хмельницькому обласному художньому музеї відкрили виставку «Висоти і глибини народної самобутності», присвячену творчості українського художника, одного з яскравих представників мистецького руху шістдесятників – Григорія Синиці. У залі музею представлено понад 30 його робіт, створених у період із 1950-х до 1990-х років.
Цей виставковий проєкт став можливим завдяки співпраці ХОХМ із Дирекцією художніх виставок України, з колекції якої і надано твори митця. Як зазначила кураторка експозиції, мистецтвознавиця Олена Михайловська, у складний період війни така культурна ініціатива має виняткове значення, адже демонструє незламність українського мистецтва та національного духу.
Живопис, що реконструює час
Григорій Синиця – не просто художник, а спадкоємець традицій українського монументалізму, який свідомо протистояв радянській культурній політиці. Його роботи – це глибоке переосмислення української ідентичності, спроба через колір, форму та композицію передати дух і красу національної спадщини.
На виставці представлено пейзажі, натюрморти, філософські полотна, присвячені історії України, Київській Русі, стародавній архітектурі, народному побуту. Особливої уваги заслуговує картина «Скам’янілий час» – символічна візія епох і вічності.
«Синиця реконструює історію на полотні – він не просто зображує церкви, пагорби й храми, а наділяє їх внутрішнім життям. Через людей, які в них жили, молились і творили, через дух часу, який передано живописною мовою», – розповідає Олена Михайловська.
Шлях митця і його школа
Народився Григорій Синиця в Одесі у 1908 році. Після навчання у Кіровоградському художньо-промисловому училищі вступив до Київського художнього інституту. Був учнем Миколи Рокицького, послідовника школи Михайла Бойчука. Його творчість формувалась у діалозі з видатними представниками українського народного мистецтва – Марією Примаченко, Ганною Верес, Олександром Саєнком.
У радянський час художника переслідували за «бойчукізм» та «націоналізм», його картини не допускалися до виставок, а сама творчість піддавалася цензурі. Лише у роки незалежності він отримав належне визнання: у 1992 році Синицю нагороджено Національною премією імені Тараса Шевченка за цикл робіт «Україна, життя моє».
«Я безповоротно зрозумів: народне мистецтво – першоджерело художніх форм. Йдеться про систему мислення, де колір виступає як образ», – говорив сам художник.
Небезпека свободи
Особливо резонують ті твори, які Синиця присвятив постаті Тараса Шевченка – у добу цензури і тиску саме ці образи ставали символами спротиву. Саме в них художник вклав найглибші переживання щодо свободи, правди й ролі мистецтва у відстоюванні національного.
Виставка триватиме до 27 квітня. Відвідати її варто всім, хто шукає справжнє українське мистецтво – без прикрас, без замовчувань, із болем, але й величчю духу.
Охочі глибше познайомитися з особистістю митця можуть також завітати до Кривого Рогу, де діє меморіальний музей-квартира Григорія Синиці. У ній – особисті речі художника, вишиванки та незавершене полотно, що досі стоїть на мольберті. Мовчазне, але промовисте свідчення його незламного шляху.
Немає коментарів