Чорнобиль тут не лише трагедія. Він – як жива сила, що досі притягує й змушує повертатися до болючих питань. Саме так його осмислюють у новому масштабному артпроєкті, який відкрився у столиці напередодні 40-х роковин катастрофи.
У Національному центрі «Український Дім» презентували виставку «Чорнобиль. Обʼєкт укриття». Це не класична експозиція про події 1986 року. Швидше – спроба подивитися на них крізь досвід часу, пам’яті та мистецтва.
Проєкт об’єднує різні шари сприйняття. Тут поруч існують документальні свідчення і художні інтерпретації, історії родин і візуальні метафори. Чорнобиль постає не як закам’янілий символ катастрофи, а як складний простір – між природним і культурним, втраченим і віднайденим.
У виставці наголошують: зона відчуження не є лише пусткою. Вона виглядає майже містичною територією, яка, попри небезпеку, продовжує викликати інтерес і дослідження. Для одних це незабутнє минуле, для інших – поле тривалого наукового й людського пошуку.
Водночас експозиція не уникає головного – трагедії. Чорнобиль як частина національної пам’яті зібрав сотні історій втрат і людських доль. Разом вони формують спільний образ катастрофи, відлуння якої відчутне й сьогодні.
Суттєву роль у створенні проєкту відіграли музейні інституції. Серед них – Хмельницький обласний художній музей, який долучився як партнер і надав роботи зі своєї колекції.
За словами директорки музею Ольги Долінської, участь у такій ініціативі – це не лише про експонування творів. Це про відповідальність говорити про складні сторінки історії мовою мистецтва та зберігати пам’ять.
«Це виставка не лише про історію катастрофи, а й про пам’ять, відповідальність і людську мужність, переосмислені мовою мистецтва. Для музею це важлива місія – зберігати пам’ять і говорити про складні сторінки нашої історії через мистецтво.»
Серед представлених робіт – живописний диптих Ніни Денисової «Моя вина – Чорнобиль», твір Дмитра Нагурного «Дезактиватор» та серія писанок «Чорнобиль» Олександри Приведи. Усі вони по-своєму фіксують досвід катастрофи та її наслідків.
Виставка також поєднує класиків українського мистецтва і сучасні інсталяції. Роботи Марії Примаченко та Віктора Зарецького допомагають побачити Полісся до трагедії – живим, глибоким і символічним. Поруч – ескізи до пам’ятника «Прометей», матеріали мозаїк із Прип’яті та твори шістдесятників.
Це не просто ретроспектива. Швидше простір для осмислення – через різні покоління художників і різні форми мистецтва. Інсталяції, відео, архіви створюють багатошаровий діалог із минулим.
«Чорнобиль – це не лише про минуле. Це про пам’ять, яка формує нашу свідомість і нашу силу. Про людей, чия мужність стала щитом для мільйонів. І про мистецтво, яке допомагає нам говорити про найболючіше – чесно, гідно і з надією.»
Виставковий проєкт у Києві триватиме до середини червня. І, схоже, він більше про сьогодення, ніж про 1986-й – про те, як пам’ять здатна впливати на вибір і відповідальність сьогодні.
Немає коментарів